Чорний чуб він носить оселедцем,
Ще має хоробре добре серце,
На коні буланому хвацько отак скаче,
Вдома ж дівчинонька гірко-гірко плаче.
Матінка-голубка сина виглядає,
Із далекого походу його дожидає.
-Він повернеться-вернеться, -горлиця співає
І надія його рідних живе, не вмирає.
Вербиченьки кучеряві шумлять над ставочком
І чекають дівчиноньку в весільнім віночку,
Що на конику із милим їде козаченьком,
Він в полон забрав навіки дівоче серденько.
Ну, а коник б"є копитом, жде козака знову,
Батьківщину захищати їде на війноньку.
-Не сумуй, моя кохана, витри свої сльози,
Розіб"ємо воріженьків, повернусь, дай Боже.
Козаченько хутесенько сідає в сідельце.
-Не журися, моя мила, не плач, моє серце.
З-під копит курява в"ється, кінь помчав по полю,
Козака поніс Вкраїні здобувати волю.