Перший день весни. Над головою сонячне небо. Господи Ісусе, Пресвята Богородице, як же холодно! Я помираю…Помираю у кожній жіночій сльозинці, що тремтить на зворушеному триклятою війною обличчі. Помираю у кожній скупій, перемішеній зі злістю, чоловічій сльозі на мужньому обличчі, у скрежеті стиснутих на вилицях до болю зубів. Помираю у кожному плачі новонародженого у сирому підвалі немовляти, якого з тихою любов’ю пригортає рідна матуся до грудей. Помираю у кожній дитині, жінці та чоловікові, життя котрих обірвалось від підлої ненаситності російської орди. Помираю у кіптяві, вогні та димові, у кожному розпачливому крикові чи зойкові скаліченої війною людини. Помираю, щоб відродитись у праведному гніві, безстрашності, відданості та вірі у нашу перемогу над всесвітнім злом. Падаю на коліна у низькому поклоні до Господа, Пресвятої Богородиці на спалену, переорану снарядами, залиту людською кров’ю нашу стражденну землю і молюсь за її спасіння та новітнє відродження. Молюсь за стійкість та непохитність наших воїнів, за їх доблесний героїзм.
Господи Ісусе, Пресвята Богородице, збережіть нас, наших захисників, збережіть Україну!
01.03.22