ПУСТІ ХАТИНИ У СЕЛІ.
Стоять покинуті в селі ,пусті хатини.
Заплакані дахи дощем рясним,
Давно забуті і невидимі стежини,
Похилений на стару вишню тин.
Чому так ранить душу тиша,
Життя старого фільму в кадрі,
І відчуття,що час тут зупинився,
Нікого тут не ждуть,нікому тут не раді.
В саду старому дикий хміль панує,
Нагнув дерева аж до самої землі,
Веранду лапами кремезними руйнує,
Вгризається у стіни цегляні.
Так хочеться цю плівку відмотати,
Щоб спрацювала тут машина часу,
Вернути всіх,хто народився й жив, до хати,
Щоб ожило усе і помінялося відразу.
З криниці воду набирає господиня,
Бабуся квітничок жоржин сапає,
З вікна дитяча пісня тихо лине,
Хазяїн з сином хмиз на віз складає.
Запахне борщ гарячий з пампушками,
Сім'я велика,дружна за столом,
І сад квітучий з солов'їними піснями,
Як жаль,що все це не тепер,давно...
Осиротіла та, любов'ю повна, хата,
Не загоряться вогники в вікні,
Не зустрічає на порозі з хлібом мати,
Лиш спогади,як той полинь,гіркі...