Лягають зорі на твої повіки,
Панує владно між доріг туман.
Вона шукає знов таємні ліки,
Бо твої очі, наче той дурман.
Вона шукає знову порятунок,
Бо ще лиш погляд - все , її нема.
То хто ти є? Прокляття чи дарунок?
Чом гинеш ти за нею крадькома?
Лягають мрії в серце непокірне,
Пануєш ти так владно. Ну, нехай.
Ти думаєш : " Вона така манірна".
І забуваєш, що вона - твій рай.
І ти якось поклич її зненацька.
Вона відчує, та нехай не йде.
Хай лишиться у мріях,у юнацьких,
А вранці із туманом пропаде