Не забувай, людино, власних коренів,
Підтримка роду проникає в сни.
Хай серце б’ється спогадом прискорено,
Прислухайся: поради не жени.
Неси в собі нетлінну мудрість прадіда,
Все пам’ ятай: як жив, чому радів.
Навчися із людьми навколо ладити –
Не рвати нитку віри від дідів.
Не кресліть із минулого нічого Ви:
Дарма людей у світі не було.
Стежину власну пращур твій вичовгував,
Щоб не зазнав його ти помилок.
Не забувайте розповідь бабусину,
Хай людяність, як мальва проросте.
Нести тепло довіку щире мусимо,
Лишивши душу роду для дітей.
Теперішнє тривогою спотворене,
Душа людини – ніби льодостав.
Сучасність відштовхнула мудрість коренів –
Всі покоління їй жили «не так»…
Крізь війни предки йшли, голодоморами,
Та цінували хліб, природу, світ.
В щоденній праці бідували, зморені,
Щоб ти онукам істину повів.
З молитвою, душею коридорами,
Знайди свій щит – наснагу поколінь.
Не забуваймо, люди, власних коренів –
Свій справжній слід на матінці-землі.
Гарний вірш!
З молитвою, душею коридорами,
Знайди свій щит – наснагу поколінь.
Не забуваймо, люди, власних коренів –
Свій справжній слід на матінці-землі.
Гарний вірш! 
Чудовий, мудрий заклик всім поколінням. 
тішуся, що завітала, Любонько! 
