Як поринаю в почуття,
Не відчуваю плину часу.
Було би так усе життя -
Щоб сонечко, не гасло,
Щоб його лагідне тепло
Лилось потоком у гаї,
Щоб обживалося стебло
Зерном високих врожаїв…
Як поринаю в почуття,
Купаюся у теплих мріях,
Ніби єднаюся із небуттям
І стверджуюсь в надіях...
А вічноплиний час пливе,
Він зупинятися й не хоче,
З собою забирає все живе
І я за ним кудись тріпочу -
Лечу, згасаю в доброті,
Лечу і розчиняюсь в темноті,
Побути щоб на самоті
У світі, де немає без почуттів...
