Ніколи би й подумати не міг,
Бо все тиснули плечі тугі лямки,
Що нових завжди меншає доріг,
А щастя - гороби́на на снігу,
Лише дрібні червоні плямки.
На часу зламі, в ніч новорічну,
Чомусь подумалось про вічне -
А що, як раптом духом згасну,
А що, як свічка з воску догорю,
То на яку відправлюся зорю,
І чи буде́ то своєчасним.
Із мішури, із віхоли холодних дум,
На святі зовсім недоречний сум,
Коли душа вже пестить нову мрію
І серце стверджується ритмом бою.
Минуле, не спіши, вже не успієш
Ще десь-колись зустрітися зі мною,
Бо вже жевріє на видно́ті край,
Зостанься в спогадах,.. і прощавай!
Та не спішу із радістю вітати майбуття,
Бо наперед лише неві́доме життя.