Полковнику ніхто не пише -
Нема кому писати вже йому.
Давно лежать на цвинтарі, у тиші,
З одним німим питанням: то, чому?
Чому він тут, а не із ними поруч?
Чому усе лишилось як було?
Чому один зміняє інший покруч
Чому із верху те саме кубло?
Полковнику ніхто не пише -
Він сам не знає чи живий.
І він є тінь у світлі свічки лише,
То його голос, чи у трубах вий?
То не свої він віддавав накази -
Виконував чужі і звітував.
Давав їх хтось, який в житті ні разу
У повний зріст під кулі не ставав.
Герої генеральських кабінетів
Лампаси висякали поміж ніг.
Десятки нагород — усі з клозетів...
І совість заливали хто як міг.
Полковнику ніхто не пише -
Нема кому писати і йому
Бо справжні друзі там уже, у тиші,
Вони мовчать і сорому не ймуть.
За гарними словами генерали
Ховали підле глупості лице,
А їх підступні сльози-мадригали
Потрібні щоб прикрити те... оце.
Кому потрібна його чиста правда?
Невже сліпим, що звикли до брехні?
Писати марно: "Обережно — зрада!" -
Країна стільки років у війні.
Як вартовий, якого не змінили,
Поки живий — вартує спокій тих,
Що спочивають чи навік спочили
І він кричить.
Кричав би...
Як би міг...
