Її збудив якийсь новий терпкувато-прілий запах, що просочувався крізь напіввідчинене вікно. Не розплющуючи очей, вона вдихала свіжість ранкового повітря.
'' Як добре було б додати легкого відтінку цикорію, '' - подумала вона і скочила з ліжка. Розпахнула штори, відчинила навстіж вікно і віддалася обіймам осіннього, скропленого дрібною вранішньою мжичкою, трохи підмерзлого за ніч повітря. За вікном було по-іншому: уже не обпікав погляд багрянець лискучих кленів, а ластовиння сліпучого сонця не мружило очі. Опасисті горобці ліниво позували на горобині, струшуючи червоні намистини ягід на землю. Пахло набряклою травою, старим тином, прілим листям та низьким сірим небом. Пахло розчахлими каштанами, задумою невидимих полів, вологим очеретом та самотою. Ніби все враз стало одиноким та покинутим. Але ні ця навіяна самотність, ні голизна дерев, ні сіруватість довкілля, ні терпкість шипшинового повітря зовсім її не пригнічували.
Вона любила цю пору очікуваного спокою та відвертих роздумів наодинці.
- Ну ось і листопад прийшов, - прошепотіла вона і пішла в кухню варити свій улюблений напій.
