|
Болить мені війна, що йде на сході, тому й пишу про неї знов і знов... Два вірші про одного героя
Пам’яті чернігівця Дмитра Сискова, котрий загинув в АТО 12.02.2018.
Лютневий день не був тоді холодний,
І білий сніг біди не обіцяв…
Він друзів вірних мав і нагороди,
Та день той став останнім для бійця.
Його ім’я красиве, звучне, сильне,
В сім’ї і люди кликали Дмитро.
Для неньки України був він сином,
І погляд променів його добром.
Не у окопі він тепер – у небо
Знялась війною стомлена душа,
І хоч за волю воювать ще треба,
Він побратимам право це лиша.
Із фота – очі – темно-сірі, теплі,
Бажанням жити струменять з-під скла…
Дивлюся і душа моя отерпла:
Чому ж у світі так багато зла?
Чому душа так рано відлетіла,
Лишивши Україні біль і жаль,
А матері в труні холодне тіло
І до кінця життя гірку печаль?
13.02.2018.
– Матусю, хіба син твій не правий?
Мама Дмитра Сискова має російське коріння. Коли у 2014 році почалася війна на Донбасі, вона умовляла єдиного сина не їхати туди. «Ведь ти же не хахльонок»,– вирвалося у неї. Але Дмитро зробив свій вибір: він поїхав, героїчно боровся з ворогами і загинув за Україну у 2018році.
Я не хахльонок – я – вкраїнець, мамо,
Хоча й російська в жилах кров тече,
У серці вражі вибухи лунають,
Донбас покликав і моє плече.
Я – українець! Зрозумій це, мамо,
Такий тепер мій вічний позивний.
Побачити в житті устиг немало,
Пізнав і злу «романтику» війни.
Матусю, я не просто українець:
Святі для мене воля й це ім’я,
Вони не продаються за червінець.
Повір, не зраджу України я.
Я українцем став не вчора, рідна,
Я цим пишаюсь, дихаю, живу.
Дві неньки в мене: ти і Україна,
Я іншу землю так не назову.
Запам’ятай, я – українець, мамо,–
Укотре чітко вимовив Дмитро, –
Ніякий біс нас, мамо, не зламає,
Тож вільні будуть люди і Дніпро.
Я – УКРАЇНЕЦЬ, чуєш, білий світе,
На Українській виріс я землі,
Тож слідую Шевченка заповітам
І гетьман мій не той, що у Кремлі!
Я – українець, люба моя нене,
Тож рідну землю мушу захищать,
Саме вона звернулася до мене,
Бо українська у мені душа.
Я той, що стяг шанує жовто-синій,
І дух козацький бережу живим.
Я України був, є й буду сином!
– Матусю, хіба син твій не правий?!
27.10.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
ID:
929142
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.10.2021 22:04:35
© дата внесення змiн: 27.10.2021 22:04:58
автор: Ганна Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|
