Подумки обійму тебе і поверну ключи.
Все зрозуміло, в принципі. Це уже аксіома.
Хочеш -кидайся посудом, ну або знов кричи,
Я вже давно ніде себе не відчуваю вдома.
Скільки ще маю стукати, щоб ти мене почув?
Щоб заховались пазурі й стали м якіші лапи?
Та ти не хочешь бачити, як я щодня тремчу,
Як мені важко дихати, як мені важко спати.
Ніч приховає докази. Ніч накладає шов.
І з крижаною постіллю входить в таємну змову,
Ти так давно шукав мене, стільки до мене йшов, -
Легко усе закреслити, важко писати знову.