"Завтра" для нас не настало,
"Сьогодні" для нас немає.
Кохання наше зів'яло,
А серце-рани латає.
Дурною є звичка-кохати:
Кохання вмерло давно.
Я знаю:тепер ти чекати
Не будеш,бо вже все одно.
Я знову купую квіти,
Й дарую їх не тобі.
Ти думаєш:що ж би надіти?
Щоб краще заміну мені
Знайти...Ти ж завжди шукала
В мені одні мінуси,
А може і дійсно-кохала,
І були "маленькі" плюси?
Я вкотре себе запитаю:
Чи варто було піти?
Бо зараз,можливо,страждаю,
І вию від пустоти...
Брехня,у яку я повірив
Зламала між нами мости,
Зламала останню надію,
Встромила у душу хрести.
Як можна брехати й любити?
Казати,що "майже сім'я",
А потім вигляд робити,
Що винний у всьому я?
Ти завжди мене винила,
Що я холодний до тебе.
За що ж ти тоді любила,
Й тримала мене коло себе?
Навіщо ти зажди мирилась
Коли я про це не просив?
Навіщо ж мені ти відкрилась?
Щоб потім сказати,що вбив?
Що вбив я твою персону,
І знищив нерви тобі?
Навіщо ти ставиш умови,
Коли живеш у брехні?
Ти скажеш:"Заради блага..."
Достатньо нестИ маячню!
Це була до мене зневага,
Бо я ненавиджу брехню.
