Доброго ранку панове, чи вмили обличчя мудрочоле?
Чи може вже зібрали портфелі і до роботи готові?
Чи всі маски повдягали – на обличчі і на слові?...
А на стіні тюремній відмітками засіяне поле...
А може досить дітей за ґратами тримать?
Може стіни почнемо до фундаменту руйнувати?
Може хлопчиків і дівчаток у цей світ час повертати...
Може... Але ж ніхто становища не хоче втрачать..
А як же зарплатня... А як же статус... А от інші...
А що ж буде... Що про мене інші скажуть...
А є хіба різниця – не іншим себе роками убивать!
Лиш панове нагадую, що гроші то лиш воші...
А може... Може зрозумієте, що діти то є ви...
Діти – ті ким ви справжніми й вільними були,
а тюрма то лиш брехня і «правильне» життя.
А може... Може от знову порушив правила письма...
Світло у вікнах камери згасає швидше з роками –
Не віриш? У дзеркало поглянь – де блиск в очах?
Якщо немає – вітаю брате – рятуйся поки не зачах!
А хоча... Вибач, забудь – краще битися з вітряками.
А може не треба було писати?...
Згаяв час – краще було б гроші заробляти!...
Може... А може... А якщо... От якби...
Не я маю це писати і вас повчати...
А може... Хоча ні – я хто? – Ніхто –
Час свою дитину визволяти..