На ці жнива Меланка моя
Вже тяжко не робила,
Сердець в ній билось двоє,
Мале дитя в собі носила.
Пора зійшла, доволі шпарка,
І народилася мала Одарка…
Яка ж то радість в домі квіти,
Яке то щастя малі діти -
Дарунки щирості кохання,
Плоди сердечного єднання…
Яке ж то світло в майбуття,..
За що і Богу, вельми, дяка.
Давно так радісно не плакав,
Все більше хмурило життя.
Меланка моя, що богиня,
Жива ікона, ладу берегиня,..
І личком посвіжіла,
І статна стала тілом...
Меланко моя, кохання моє,
Яке ж то щастя,.. нас вже троє!
... над хутором раділо сонце рано
І усміхалась осінь теплим ще туманом.
