А Час бентежно осінню курличе
Аж закликає погляд в небосхил.
Коли спитає журавлине віче
Про силу твоїх,
Тільки твоїх, крил.
Вітрам не йметься у душі хоробрій,
Як неозоро далечінь горить.
Чи доля любить креслити за обрій,
Чи то життя за видноколо мчить.
Життя ж, як мить, поставлено на вдачу
І маяком горить на прапорах.
Буває так – навіть крилаті плачуть
Та висихають сльози на вітрах.
І Правду ту просту і таємничу
Невідворотній Логос роздає.
Бо тільки тих за видноколо кличуть,
У кого справді дужі крила є.
Присвячено прадавньому
слов'янському святу з гарною
назвою:"Журавлине Віче".
Гарно! 
