Земле, ти зачекай, бо у нас стільки справ.
Щось палає здаля, не зважай.
Хтось чи речі які, чи майна назбирав,
Ти його з цим ніщо привітай …
Що ці війни чужі, що ці страти лихі,
Що ти їх на собі не несеш,
Не твоєї межі, не твоєї душі,
Ти ж і так тих чужих не спасеш …
Заховався, сидиш, грієш власне яйце,
Шкарлупа товщиною у метр,
Збайдужіле якесь непримітне лице,
Це не твій там горить епіцентр …
Ось добрались уже і до тебе дощі,
Зачепило мільйонну із стріх,
Загубив десь в дорозі потрібні ключі,
Непотрібний із мотлохом міх …
Ти б вже рад повернутись з дороги назад,
І то все і не так, і не тим,
Ну і що, вже минув чималий переляк
Традиційним свинським …
Де в людини той жах, що пече,
Де у ній те чуже, що болить,
Озирнись через власне плече,
Розбуди те, що солодко спить …