Блеф.
Ніколи раніше, я не замислювався про це. Про те, чим займався кращі, молоді та найпродуктивніші роки свого життя.
З іншого боку, щоб над таким замислюватися, потрібно було мати “фактуру”, предмет роздумів для обмірковування. Свого часу, такої можливості я був геть чисто позбавлений.
Суворі військові накази, виключали найменшу спробу більш детально з'ясувати предмет своїх занять, і навіть поділитися враженнями від тих або інших подій з товаришами, та й просто запитати у них, що ж ми робимо, чи то виробляємо? І що в кінцевому підсумку, матимемо на виході? Думаю, що і вони (співтовариші мої) вели себе так само обережно як і я, в своїх спробах дізнатися від мене про результати своїх поневірянь, боячись визвати своєю цікавістю, зустрічну цікавість до них з боку оперуповноваженого районного відділення КДБ.
Загальні декларації та легенди прикриття тих чи інших заходів не створювали навіть загальної картини і не дозволяли створити цілісне сприйняття результатів своєї діяльності.
Водночас, моя ментальність - ментальність "селюка", передбачала, що ціле Місто, наповнене 50- ма тисячами (а можливо і більше) молодих, красивих, розумних і освічених чоловіків та обраних цими чоловіками своїми супутницями - жінок, що стали їх дружинами, повинен був робити щось таке Велике і навіть Незбагненне. І потрапивши в це Місто, я сподівався, що з часом я все і дізнаюся і зрозумію ...
Але, пройшло багато часу. Не рік, не два, і навіть не десять років. Я просто забув те, що мене цікавило в самому початку, звик робити щоденну, рутинну роботу, яка врешті решт, стала для мене абсолютно звичним життям і як виявилося, не завжди цікавим. Звик до того, що не прийнято цікавитися більшим - ніж тобі довіряють, або “допускають” відповідно до порядку допуску та режиму таємності.
Система була побудована таким чином, щоб з мінімальною затратою створити з “людини освіченої” думаючого, хоча і примітивного біоробота, якого анітрохи не турбувало марнотратна і безглузда діяльність його Держави. При цьому, купуючи продукти в магазині війсьторгу, я чудово розумів, скільки праці і поту було витрачено кимось там, в полях і селах, на заводах і фабриках, щоб прогодувати і одягнути мене та і мою сім'ю.
Я навіть намагався порівнювати своє становище, з положенням римських легіонерів. Тоді на утримання одного воїна було потрібно біля восьми рабів - виробників. Але – ми, ми все - таки перевищили Рим по продуктивності праці. Тому я уявляв цю ситуацію в такому форматі, а саме: мене продовжують і до цієї пори годувати мої Батько і Мати, працюючи на колгоспному терені, майже безоплатно.
Та й згодом я просто забув, що ж мене цікавило.
Але, загалом і в цілому, мені дозволено було знати, що я вкладаю свій внесок у створення протиракетного щита нашої Батьківщини - Союзу Радянських Соціалістичних республік.
Животрепетна легенда про те, що Місто було створено в кінці 50-х років, з метою реалізації доктрини противкосмічної оборони домінувала як легенда, і як мінімум для двох поколінь городян.
Може, воно так і було. Макет, а можливо і реальний зразок протиракети (досить непоказний на вигляд) зберігався на постаменті однієї з військових частин (6 му майданчику). От такою протиракетою, нібито в далекому 1961 році, в березні місяці було успішно і вперше в світовій практиці, вражена балістична ракета.
Сталося це за місяць до польоту Юрія Гагаріна, тому такій події, як би і не надали гідного значення, та і не висвітлювали його в засобах масової інформації дуже широко і гучно. То мабуть, правильно і зробили…
Гагарін своїм польотом затьмарив це "досягнення", і воно залишилося таким для вузького кола “посвячених і шанувальників”.
Але не все було зневажливо забуто. Н.С. Хрущов за часів Карибської кризи, виступаючи з трибуни ООН, перед тим як постукати своїм черевиком по цій самій трибуні, заявив панам капіталістам, що є у нас така зброя, яка в неосяжному космосі “Білці прямо в око” і без промаху ...
Пани капіталісти звикли жити комфортно і вже побудували для кожної американської сім'ї бункери для захисту від радянських ядерних ракет, прислухалися до цього уважно, але плюнули на таке повідомлення зверхньо, і як казав незабутній Остап Бендер, плюнули слиною та й забули.
Дорого для них все це було, і не тільки дорого - але і нетехнологічно. Не було в ту пору у панів капіталістів відповідних технологій, ну щоб вцілити “Білці в око”, та й теоретичної бази не було, навіть на рівні математичної моделі такого рішення. Звичайно ж і в СРСР не було, та й бути не могло. Тому що Все (те що відносилось до високих технологій), чи майже Все, що з'являлося в СРСР, було до цього неодмінно поцуплене у панів капіталістів і випущено під маркою СРСР.
Розуміючи все це, пани капіталісти і відреагували спокійно, дозволивши протилежній стороні “винаходити” і далі.
Самі ж пани капіталісти повернулися до вирішення такого питання набагато пізніше і після того, як 11 разів злітали і висадилися на Місяць, як апробували свою програму СОІ і після того, коли кількість "зеленого паперу", надрукованого Федеральним резервним банком, переповнило ємність їх сховищ і папір треба було продавати. А весь Світ, купуючи нікчемний "зелений папір" почав сплачувати своїми ресурсами примхи та і забаганки панів капіталістів.
Ось тому то, тільки в 2005 році своєю протиракетою США успішно збили балістичну ціль (і вже після того, коли китайці успішно збили свій старий супутник), про що скромно, але так щоб почули в усьому Світі і заявили. Але при цьому, демонстративно - підкреслено не згадали про пріоритет СРСР, але і не заперечували про претензії або заяви останнього на реалізацію такого досягнення, в далекому і забутому 1961 році.
Та й навіщо заперечувати? Мета досягнута - СРСР знищено. Від його колишньої величі і непередбачуваності, залишилися жалюгідні залишки, про які немає - немає, та й покажуть у військовій хроніці, як оповідь про багатофункціональну РЛС кругового огляду "Дон-2НП".
Диктор з захватом буде вгадувати, скільки поверхів у споруді РЛС. Демонструватимуть, як командир в'їжджає всередину РЛС на своєму службовому автомобілі, і урочисто проводить інструктаж особового складу та наказує заступити на бойове чергування. (А міг би й пішки по будівлі пройтися. Народу, який податки платить, цей командир обійшовся б трохи дешевше). Але ж ні, все таки заїхав на роздовбаному і нещадно димлячому УАЗику.
Розкажуть, скільки днів і ночей РЛС може функціонувати в автономному режимі, "зігріваючи" своїм випромінюванням космічний простір. Покажуть величезні захисні екрани, для відображення від мирних сіл і сіл Підмосков'я шкідливого ВЧ випромінювання в той самий Космос. При цьому ніхто не досліджував, наслідки впливу цього самого випромінювання на жителів цих селищ, до того ще й наляканих хемерою атомної загрози.
І неодмінно розкажуть, що РЛС розроблена в радіотехнічному інституті АН СРСР імені А.Л. Мінца, під керівництвом Головного конструктора Віктора Слока, та призначена контролювати повітряний простір Росії і країн Співдружності від атак БР і контролювати космічний простір на висоті до 40,000 км. Можливості станції дозволяють контролювати повітряний простір навіть території східноєвропейських країн. При виявленні цілей, станція бере її на супровід, автоматично відлаштується від перешкод і відселектує помилкові цілі.
Станції такого типу були розгорнуті в Пушкіно (Московська обл.) і на полігоні (Сари-Шаган, Казахстан), де було розгорнуто її скорочений варіант.
Будівництво станції "Дон-2НП" під Москвою почалося в 1978 році, і вже скоро недалеко від Москви з'явився величезний, що вражає уяву, котлован під фундамент потужного радіолокатора майбутньої РЛС ПРО. На будівництво станції пішло понад 30 тисяч тонн металу, 50 тисяч тонн бетону. До тисяч приміщень було прокладено 20 тисяч кілометрів кабелю, сотні кілометрів водогонів та понад 10.000 чавунних засувок до них. Для нормального функціонування аппараури необхідні різні типи води різної якості, складу, температури. Всі роботи по установці, монтажу і налагодження обладнання проводилися з 1980 по 1987 роки. Нарешті, в 1989 році станція поставлена на бойове чергування.
Дізнаючись про таке, перестаєш дивуватися, чому ми так бідно жили.
Станція уявляє собою усічену піраміду з довжиною і шириною - по 100 м, а заввишки - 35 м. На чотирьох сторонах піраміди встановлені фазована антенна решітка - ФАР діаметром 16 метрів.
Як незаперечне досягнення, диктор нагадає, що в 1994 році в ході спільного російсько-американського експерименту під кодовою назвою "Одеракс" з американського космічного "Шаттл" у відкритий космос було викинуто мікросупутники - металеві кулі діаметром 5,10 і 15 сантиметрів. Два останніх американські локатори засікли. А перший, пятисантиметровий, американці не виявили. А ось РЛС "Дон-2НП" "побачила" його на граничній дальності.
В даний час станція "Дон-2НП" входить до складу системи ПРО Центрального промислового району А-135, а також в дальнодіючу систему "Дон-24".
За класифікацією НАТО, станція" Дон-2НП" отримала назву "Pill Box". Станція "Дон-2НП" аналогічна РЛС PAR, будівництво якої було почато в 1969 року поблизу бази МБР Гранд-Фокс. РЛС увійшла до складу системи ПРО Safeguard, як РЛС далекого виявлення цілей. З призупинення системи в 1976 році, станція була залишена на чергуванні і була використана в інтересах СПРН.
Ось тільки скромно замовчать про те, а навіщо і до чого вся ця дорогуща “суєта суєт”. Справжній патріот, звичайно вигукне: Так відомо навіщо !? Щоб захистити Москву від підступного супостата !!!.
Назвати ймовірного противника вголос і назвати його Америкою, він - Патріот побоїться. Немає тепер такого, є тільки терористи і непередбачувані араби, наприклад Ірак. Тому ніхто і ні в якому разі США не згадає. Також не згадає і ті далекі 60-ті роки минулого століття, коли було здійснене перше в світі перехоплення балістичної цілі в космосі.
Не згадає спокійну реакцію США, в той далекий час на таке “досягнення” СРСР, як і саме ставлення США про можливість цього перехоплення, якого по суті то і не було.
За свіідченнями безпосередніх учасників березневого експерименту в 1961 році, (з деякими вдалось поспілкуватися особисто), день випробувань був не тільки похмурим, але що буває не часто в Казахстані – дуже хмарним. Умови для проведення такого експерименту були найгірші. Для проведення повноцінних вимірювань і підтвердження факту враження протиракетою мішені, була потрібна фіксація такої події оптичними засобами траєкторних вимірювань. Найчастіше, при несприятливих погодних умовах, які аналогічні тим, що описані, “стріляючий” (а він же конструктор, або його представник) відкладає експеримент, до настання погодних умов більш сприятливих.
Але на цей раз, такого рішення чомусь, а вірніше зрозуміло чому, прийнято не було.
Балістична ракета (БР) - "мішень" у встановлений час стартувала з полігону Кап Яр, своєчасно була виявлена станцією виявлення і відповідно з технологічним циклом, була "успішно вражена "протиракетою. "Успіх" був підтверджений результатами телеметричних і радіотехнічних вимірювань, а згодом - "пошуковики" знайшли і представили частини мішені, які нібито мали отвори від елементів бойової частини протиракети.
Все - яскравий тріумф Радянської науки, і рідкісна можливість видати бажане за дійсне.
Військово-промисловий комплекс отримав підставу для подальших розробок, а значить і для отримання необмеженого фінансування тематики, тим більше безконтрольної з боку не зовсім грамотного і компетентного військового відділу Політбюро ЦК КПРС. Ну а Радянському народу, “одягли на шию” ще одну ношу.
Звичайно, потай американці продовжували радіти ще одній безперспективній і руйнівній для економіки СРСР програмі.
Почалася робота по створенню протиракетного щита Батьківщини. Почали будувати "Дони", "Дар'яли" і реалізовувати інші мегапроекти, які завершилися будівництвом противокосмичної оборони столиці Союзу - міста - Героя Москви.
Будівництво було успішно завершено.
Передбачалося, що ракети супостата тепер на Москву не впадуть.
Вірніше, не впаде одна або дві ракети, але якщо наліт буде масованим, тут звичайно, в такому випадку куди ж їм діватися??? Дві - три зіб'ють, ну а решта, решта звичайно ж прямо на Москву, а може навіть на Червону площу і прямісінько в Кремль. Можливості комплексу разом з його засобами враження, якраз і обмежувалися двома - трьома ракетами. Та й ці дві - три збиті - теж будуть збиті, якщо не над самою столицею, то дуже навіть недалеко від її червонозоряних, чи то “двоорлоголових” стін. І коли їх зіб'ють, то деякий сумнів все - таки залишиться, що бойовий ядерний заряд буде зруйнований і розпорошений повністю, і не вибухне прямо над головами впевнених у своїй безпеці та гордовитих від такого москвичів.
Але система була побудована. Гроші вкладені і не просто чималі - ВЕЛИЧЕЗНІ. Її довго доопрацьовували в Сари Шагані чи то в Приозерську.
Доопрацьовували то РЛС, то ракету, то шахту, або програмне забезпечення разом з ЕОМ, та хіба мало чого можна було придумати розумному, хитрому і винахідливому конструктору, щоб освоїти народні гроші, а вірніше пустити їх за вітром, на коханок, на дачі, премії, відкати і т.д.
Цими випробуваннями займалося безліч фахівців, як підневільних військових, так і високооплачуваних (в порівнянні з військовими) - представників промислового комплексу.
Виросли цілі покоління людей. Сини військових, які народилися в місті Приозерську, закінчували військові училища і теж ставали випробувачами, замість тих, що пішли на заслужений відпочинок, а то і вічний спокій батьків.
Виявилася дуже живучою ідея марнотратства, підкинута чи підсунута панами капіталістами в голови радянським керівників.
Вже давним - давно немає і Союзу, а РЛС "Дон" безцільно і нещадно “гріє” Космос, виявляє малорозмірні об'єкти і навіть разом з американцями. Споживає колосальні кошти. І ніхто не замислюється про те, а навіщо все це і кому ВОНО треба?
Американці майже друзі, китайські ракети поки до Москви не долітають, у терористів балістичних ракет також, ще немає. А просто стежити за космічним сміттям начебто і не зовсім по хазяйськи. Нехай воно там само по собі літає, поки не звалиться на Землю, або з якоїсь причини не полетить в Космос.
Але ж це комусь потрібно і до цієї пори ???
А мені особисто прикро, що кращі роки свого життя я витратив на участь у створенні в загалі то "Пустушки", можна сказати викинув на вітер особистий час та і життєвий ресурс.
Звичайно, хтось там в Москві під цю тематику розробляв доктрини і концепції, створював посади і розширював штати, отримував премії і навіть Державні, захищав дисертації, а може і зараз продовжує, але то вже мене особисто не цікавить, а скажу по секрету, навіть тішить. Нехай - і до повного розорення.
Адже це була є і швидше за все залишиться суворою військовою і державною таємницею ...
© В.© В. Небайдужий.
М. Київ.
ID:
922718
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Дума (билини)
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 20.08.2021 10:15:58
© дата внесення змiн: 20.08.2021 10:15:58
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
