Нарешті Сокіл
Випустив на волю Сонце
І промені прорвали ніч на день.
Туман цілує Смотрич річку,
Гора Оксан у коси заплітає стрічку
Й деінде, у садибах, голоси людей.
Останній раз із ночі пугач ойкнув,
Стріпнулася в кущах, злетіла Сойка
І скрипнув колодязний журавель.
Ледь пре у гору, вигнувся щабель,
Навалений вівса мішками віз,
Натужно фуркають у тязі коні,
Хтось до млина зерно повіз,
Бо черга підійшла сьогодні.
У стадо зібралися коро́ви,
Такі охайні, різнокольорові -
Куди ж податись на гульбу,
Розмай навколо трав здорових,
І побрели у ліс, послухали рябу...
Ця карачківська мить магічна
Живе і житиме зі мною вічно,
Ці свіжі карачківські ранки,
Як поцілунки юної карачківчанки...
*фото від автора
