Хліб
Батько мій, не завжди, а тільки під якийсь настрій, поїдаючи щось там з окрайцем білого пшеничного хліба, бувало, казав: "Немає гарного житнього хліба, випеченого не на куплених дріжджах, а на хмільний заквасці. Твердого, важкого, але і смачного і такого ж ситного. Ось посію жито, віддам в помел, і спечемо такого хліба".
Щороку, на незначній частині городу, сіяли жито. Сіяли тому, що з житньої соломи - робили міцні снопи, якими щорічно чинили солом'яну покрівлю хати та сараїв. Пшенична солома для такої потреби була непридатна.
Жито обмолочували у дворі ціпами. Перед цим, провівши тривалу підготовку двору - для майбутнього обмолоту. Землю вирівнювали, поливали водою, довго трамбували і вимітали дочиста. Виходив дуже цікавий і гладенький майданчик, але погуляти і побігати по ньому дітям, до закінчення обмолоту, не дозволяли.
Зерна намолочували небагато, один лантух, можливо і два. Всі батькові спроби перемолоти зерно, при черговій поїздці до млина, виявлялися безуспішними, через технологічні нюанси, повʼязані з небажанням мельників перелаштовувати жорна для помелу житнього зерна, та й ще в незначній кількості. Тому жито, після таких еволюцій, благополучно повертали додому і згодовували птиці та худобі.
Пізніще будинок та і сараї перекрили гарною червоною черепицею, тому потреба в житній соломі відпала, і - зерна не стало.
Батько з такою ситуацією змирився, а згодом зовсім забув про своє бажання. Та і пшеничний хліб - швидше за все, став більш прийнятним для його старіючого організму, який згодом став зовсім слабим та немічним.
Але я про такий хліб не забув, та й проніс оте батькове бажання через усе своє життя. Тому, справившись з усіма своїми життєвими справами та проблемами, після виходу на пенсію, вирішив реалізувати батьківську мрію - спекти житнього хліба і обов'язково на хмільний заквасці.
Рецепт закваски та хліба я вичитав в інтернеті, що виявилося - цілком можливим для реалізації в домашніх умовах. Тим більш, що житню муку продавали вільно і за доступною ціною. Та і житній хліб продавали, але хотілося того, що не був спечений у далекому дитинстві.
Хміль я запримітив біля місця своєї передпенсійної роботи. Зростало його багато, в якихось занедбаних теплицях. Але коли, через півтора року перебування на пенсії, я прийшов знімати врожай, в тому місці “кипіло” чергове будівництво, і мені довелося добувати шишки хмелю злодійкуватим способом, проникаючи через паркани, встановлені будівельниками.
Хміль був висушений, в повній відповідності з технологічними вимогами. Він довго, що визивало незадоволення моєї дружини, висів в полотняному мішку на балконі, поки після чергової загрози з її боку "все викинути", я прийняв рішення - хліб спекти.
Процедура підготовки закваски, виготовлення опари і тіста виявилася не такою вже трудомісткою та і нескладною.
Хліб вийшов дуже запашним, міцним і смачним. Його із задоволенням їли Онуки, а я був просто в захваті.
Із пережитого.
©В. Небайдужий.
02.12.2016.
м. Київ
ID:
921917
ТИП: Проза СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 11.08.2021 08:09:14
© дата внесення змiн: 12.08.2021 11:14:07
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|