А що з того каміння взяти,
Холодне, мокре, неживе...
Але як камінь не проклятий,
То з часом він і оживе.
Мохи заграють кольорами,
Заквітне дивними квітами,
Накриє товтр вершину,
Сховає у дуплі пташину
І всю історію землі
Від нього чули ми малі.
Колись стояв на нім, як пташка,
За обрій все хотілось заглянути,
Але таке із товтр зробити важко,
То вниз зійшов, щоби там бути...
Далеко вже за обрієм бував,
Немало стратив сліз і сили,
А повернувся і на камінь став,
Побачив біля ніг батьків могили.
Поділля - край благословенний,
Але і ти не маєш вічності вітрів...
Давно чекає камінь той на мене,
Він, як і я, іще в цвіту, цвіту,
у повнім розмаїтті кольорів...
