Велике Щастя
Дідові Валєрі хотілося Великого Щастя. Простого людського, яке траплялося 11-го числа кожного місяця та виникало внаслідок отримання пенсії в найближчому банкоматі Ощадбанку. У цей день його дружина, хоч і не погоджувалася, але активно не заперечувала проти вживання Дідом, офіційно однієї, але реально двох пляшок пива з гучною назвою “Арсенал”.
Взагалі, прояви повсякденного Щастя в рутинному та одноманітному форматі, стали вже звичними за рік з невеликим пенсійного життя.
Години до 10-ти, Дід збирався і з власної ініціативи йшов гуляти та розважати своїх онуків. У разі, коли такої ініціативи від Діда не надходило, то телефонувала дочка і не нав'язливо, але досить наполегливо просила погуляти з тими ж онуками. Після такої прогулянки, був необхідний післяобідній відпочинок, і навіть деяка реабілітація, які тривали до самого вечора, з плавним переходом до серіалу про собаку Рекса, чи то заколисливим детективом Агати Крісті. У минулі часи, для реалізації Великого Щастя знаходилися гроші з зарплати, потім довгий час - з “заначки”, поки така не вичерпалася, як вичерпуються всі джерела, що не поповнюються. Тому то тепер і траплялося Велике Щастя тільки один раз за місяць.
От з такої нагоди, 11- го числа, післяобідній відпочинок був наповнений очікуванням SMS повідомлення, про поповнення особового рахунку відділом пенсійного забезпечення. Такий сервіс коштував недорого, але окупався радістю повідомлення.
Дід лежав на дивані, намагаючись відволіктися від тягаря очікування, ліниво перегортаючи сторінки детективного томика Рекса Стаута. Колись він його вже прочитав, а тепер відкривав навмання сторінки і побіжно перечитував, намагаючись пригадати сюжет. Очі боліли, і неохоче бігали по рядках. За великим рахунком, заняття не приносило задоволення, але потрібно було чимось заповнити те очікування.
Час наближався до сімнадцятої години, а разом з плином часу танули надії Діда. Але раптом, і як завжди несподівано, “мобільник” здригнувся і радісно запищав, а там вже звичне: “На Ваш рахунок зараховано ...”. Тепер би встигнути… До закриття найближчого відділення, в якому стояв банкомат, часу залишалось обмаль. Банкомат успішно “проковтнув” картку, прийняв код і - на диво Діда, на моніторі з'явилося повідомлення: “Термін дії вашої картки закінчився !!!”. Велике Щастя, таке близьке і майже досяжне, виявилося не зовсім з людським обличчям. Але поруч була каса Ощадбанку, де досить привітна дівчина порадила звернутися до центрального відділення банку.
Прямий підрахунок часу (з урахуванням поїздки на метро і очікування автобуса) показав, що до закриття банку, добираючись до нього громадським транспортом, встигнути вже неможливо, при наймі сьогодні. Але у Діда був велосипед, який скоротив час у дорозі до 20 ти хвилин.
Банк працював. Біля віконця оператора відвідувачів не було. Дівчина - оператор, не піднімаючи голови і не звертаючи уваги на нетерплячого Діда, не поспішаючи водила авторучкою по аркуші паперу, зрідка, та в якомусь уповільненому режимі, стукала одним пальцем по клавіші ПК.
Дід засік час ... Пройшли декілька, ду-уже довгих хвилин очікування. Дівчина підняла своє обличчя і здивовано, з деяким обуренням сказала: “Чоловіче, тут попереду вас була жінка”. Дід оторопів від такого нахабства і невихованості. Був він людиною скромною, “зашуганий” багаторічним армійським повсякденням, тому ні до кого не предʼявляв особливих вимог та претензій. Але мало того, що з ним не привіталися, не попросили почекати і не вибачилися за очікування. Ні, його просто принизили, як безкарно принижують всіх безмовних обивателів. Дід був терплячий, до хамства звичний і за довге життя привчений.
В цій ситуації, що склалася, він чомусь згадав випадок з далекої молодості, який стався з ним під час браконьєрського полювання на сайгаків. Звичайно не заради реалізації первісного задоволення, а тому що хотілося їсти.
Стріляв, Дід дуплетом, на ходу через бокове віконце кабіни ГАЗ 66, по сайгаку що тікав від такої напасті. Витративши таким чином обидва патрони пошарпаної двостволки, але перебив нещасній тварині задні ноги, що її і знерухомило. Рогач(так називали самців, бо самки були безрогими) виявився великим. Він сидів глибоко в сніговому заметі, повернувши рогату голову до свого ворога і по вовчому шкірив зуби, намагаючись вкусити вбивцю, що наближався до нього. Така несподівана поведінка, здавалося б безмовної скотини, дуже збентежила та навіть дещо шокувала, ще далеко не Діда і запамʼталась йому назавжди. При наймі, запамʼяталось те, як потрібно боротися за своє життя, чи то навіть інтереси.
Чомусь ситуація, що виникла з дівчиною - банкіршою, здалася Діду аналогічна ситуації з сайгаком, тільки в ролі сайгака виступав він сам. Таке змусило Діда “ощирити” свої зуби і зробити спробу “вкусити” свого кривдника.
Дівчині випадок з сайгаком, був звичайно ж не відомий. Та й Діда вона оцінила невірно. Позначилася відсутність життєвого досвіду. Додатково до всього, на наполегливу і ввічливу вимогу Діда видати йому книгу скарг і пропозицій, дівчина повелася дещо зарозуміло і видала тому чистий аркуш паперу формату А 4, при цьому, з деякою долею іронії, запропонувала тому викласти на папері свої скарги і пропозиції ...
І тільки після цього Дівчина почала розуміти, що щось пішло не так, і що листок паперу, став своєрідною “червоною ганчіркою” для вже далеко не “знерухомленого сайгака” чи то “пришибленого” на перший погляд дідуся.
Тому що кудись подівся добрий, непоказний і на вигляд дуже навіть нешкідливий Дідусь. А замість такого, зʼявився злий та ображений, що почав цитувати окремі положення Законів “Про захист прав споживачів” і “Про банківську діяльність”, та й зажадав особистого спілкування із завідуючою цим банком.
Дуже запопадлива завідуюча прийшла разом із Книгою скарг та і пропозицій. Ввічливо і весело почала цікавитися: “А що ви будете писати ???”. “А прочитаєте”, відповів злий Дідусь і сів писати.
На одну скаргу і від одного скаржника відводилася одна сторінка, але Дід не пошкодував ні паперу ні чорнила та і свого вже такого нікчемного пенсійного часу.
Можливо і не потрібно було цієї писанини. Все таки, шкода молоді.
Але з іншого боку, а хто ж таких навчить бути уважним до Людей?
А гроші і картку Діду видали. Проте, очікуваного Великого Щастя ця подія Діду вже не принесла. При наймі цього разу.
©. В. Небайдужий.
М. Київ.
ID:
921832
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Дума (билини)
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 10.08.2021 07:56:28
© дата внесення змiн: 10.08.2021 07:56:28
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
