Над Смотричем-рікою,
В краю зеленого покою,
Гряда каньйонів висне.
Камінним монолітом тисне
На берег їх важка стіна.
А поміж ними річка
Звивається як стрічка
І їй дорога не тісна.
На ризик йду через пороги,
На плитці ковзаються ноги,..
Ген, там, вже на завороті,
Потужний піниться потік.
Деінде верби в позолоті,
Хоча ніби ще й літній вік.
Мох зачепився за каміння
І грає променів тремтіння,
Поверхнею вирують буруни
І не вгадаєш броду глибини.
Під хлюпіт цей
Вже засипаю я по днині,
Під хлюпіт цей і очі відкриваю…
Релаксу, як у цій місцині,
Я кращого й не знаю.
Та все логічно у природи -
Дзюрчали завше монотонні води
І прохолодою росяних сліз
Віками час з собою Смотрич ніс.
