Три явори розшумілись
На греблі високій,
Гомонять собі із вітром,
Тріпочуть листочки
А в долині над рікою
Три верби схилились,
Довгі коси свої миють
Чистою водою.
Три берізоньки-сестриці
Ростуть скраю в лісі,
Біля їхніх ніг травиця
Та барвисті квіти.
Ну, а далі три дубочки,
Наче козаченьки.
Підставляють вони сонцю
Чуби зелененькі.
Вербиченькам явороньки,
Берізкам дубочки
Зізнаються на відстані
У палкій любові.
Та зустрітися їм ближче
Аж ніяк не можна,
Бо веліла їм так жити
Матінка-природа.