Поспіх. Метушня. Безперервний рух у хаосі днів.
Кожен безупину чогось прагне,
кожен кудись спішить, пришвидчуючи стрілки годинника,
підганяючи уперед час, а разом із ним,
навіть не підозрюючи цього,
підводить до завершення години свого життя...
І в цьому шаленому безумстві починаєш поступово розуміти,
що втрачаєш здатність зупинятись,
відпочивати, радіти, сповнюватися миром,
що перетворюєшся на механізм,
який увімкнули, але забули вимкнути...
Але все ж доклади зусиль і спробуй зупинитися.
Згадай про те, що ти - людина!
Згадай, що у тебе є душа, яка прагне
кожного дня наповнюватись світлом,
зволожуватись ніжними росами спокою,
щоб не перетворитись на безлику мертву пустелю.
Зупинись і спочинь у нічній тиші,
розтань у ній і стань з нею одним цілим.
А потім просто слухай, що шепотітиме
тобі твоє стомлене серце.
Нехай говорить, нехай не мовчить,
нехай радіє, бо в такі миті сам Бог його чутиме,
зцілятиме, щоб ти не втратив наснаги нести проміння Його світла,
маленькі іскринки любові у світ кожної
дарованої тобі для цього хвилини...
Пам'ятай, що Ісус чекає на тебе кожного дня,
щоб відновлювати твої сили, вилікувати рани на серці,
що залишили прожиті дні, щоб вгамувати бурхливе
море тривоги і страху у твої душі,
у якому ми так часто втрачаємо себе...
Івана 14:27
"Зоставляю вам мир, мир Свій даю вам!
Я даю вам не так, як дає світ.
Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається"