Якось Вовк зустрів Козу,
Гарна лепетуха.
З виду так собі, -скажу,
В Вовка вляпалась по вуха.
Гарний він, так сам із себе,
Зуби гострі, пишний хвіст.
Загризе того, хто треба,
Неабиякий мав хист.
Коза знає всі прийоми,
Мріє Вовка прихилить.
Та Вовку давно відомо,
Коза може теж хитрить.
Придивився Вовк старанно,
Буде люба ця Коза?
Очі вкрилися туманом,
Чи поб"є Коза Туза?
Покрутилась біля Вовка,
А він чари не прийма.
Бо Коза ця - не Корівка,
Дасть лиш склянку молока.
Придурився він слабеньким,
Дуже хворий в нього хвіст.
І в роках він вже старенький,
Та й який у нього хист.
Ще й добавив, що бідненький,
Ані хати, ні двора.
Зуби має лиш гостренькі,
Хай йому не довіря.
Призадумалася Кізка,
Треба іншого шукать...
Та така тут є розв"язка,
Ще не пізно утікать...
Дала Кізка задній хід,
Гальма відпустила.
Швидко зник її і слід,
Бурею летіла...
Розумною була кізка,
Нащо з бідним грать в туза.
Вона гарна, мов та квітка,
Буде в нього лиш слуга.
Гарно і повчально,дорога Надюшко! Щастя Вам і удачі, гарного настрою та яскравих емоцій!
Повчально, Надієчко! 
