Докрапує ніч свої залишки в ранок,
Немов недопите, солодке вино,
Що змочує квіти душевних фіранок,
Крізь навстіж відкрите, життєве вікно.
В яке виглядає невиспане серце,
Ковтаючи каву під музику мрій,
Що думи вертає в нагріте кубельце,
В колиску дитинства, під ковдру надій.
Де час черепахою повз пропливає,
Торкаючись панцирем тіла й душі,
І раптом, здається, що мить завмирає,
І раптом, здається, що теплі дощі
Пролились з минулого чаші в цей ранок,
Крізь залишки ночі, крізь темне вино,
Змочили троянди душевних фіранок,
Крізь навстіж відкрите, життєве вікно...
***
