Мов шовк ти проростаєш. З моїх грудей.
Твоє коріння з'їло мою суть.
І коли йду серед занепокоїних людей,
Твої уста спокою не дають.
Мені так боляче, я так хотів, щоб ти це знала.
Це те, що ти залишила мені.
Залишила і не спитала...
З пелюсток злетить: Чому б і ні?
Не люблять люди щастя,
нудьгують в мирі, посуд б'ють.
Так ти знайшла мене- моє нещастя.
Знайшла... тепер я тут.
Мов шовк, ти проростаєш.
До сонця. Через мене.
Нічого не лишаєш...
з'їдаєш... мене.
і розцвітаєш.
