— Не залишай мене, тату! Без тебе бути не зможу!
— Я мушу йти, вибач, синку. Колись усе розповім.
— Ти повернешся? Сьогодні? З усім тобі допоможу!
— Сьогодні ні... Маєш номер, тобі завжди відповім.
-------------------------------------------------------------------
— Привіт, татусю! Вже завтра почну ходити до школи!
— Вітаю, синку! Сумую. Не забувай і дзвони.
— Ти повернешся? Сьогодні? Або коли... Я чекаю...
— Привіт. Коли повернешся? Улітку? Ні? Восени?
-------------------------------------------------------------------
— Привіт татусю. Сумую. Вже п'ятий клас, я дорослий!
— Дорослий, дуже дорослий... Робота, вибач, піду.
— Ти, тільки прошу, скоріше назад до нас повертайся...
— Я повернусь, обіцяю, вас дуже скоро знайду.
-------------------------------------------------------------------
— Привіт... Я досі чекаю. Закінчив вже десять класів.
— Привіт. Пробач, мушу бігти. Роботи купа і справ.
— Привіт. Ти досі не з нами. І прошу, не повертайся.
Забудь про сина і жінку, забудь, про що обіцяв.
-------------------------------------------------------------------
— Де вчишся, синку? Як справи? Пробач, що досі далеко.
— Давно не вчуся. Працюю. Робота, вибач, піду.
Летіли тижні і роки. Летіли наче лелеки
Кудись за обрій планети. Не чули де про біду.
-------------------------------------------------------------------
Маленький хлопчик вже батько. Вночі дивився на зорі.
І обіцяв, що ніколи не лишить сина одним.
Настав нарешті світанок. Світліше стало надворі.
Сьогодні справ не злічити. Як дати раду усім?
Відкривши двері будинку, бо час настав для роботи,
Спинився раптом і подих затамував: поряд з ним
Стояв сам батько... Так близько... Всього у метрі, навпроти!
І досі сяяли очі! Як і коли був малим.
— Привіт, татусю... Вже завтра почну ходити до школи...
— Вітаю синку... Сумую... Не забувай. І дзвони...
— Ти... Повернешся? Сьогодні? Або коли... Я чекаю...
— Я повернувся, синочку! Як обіцяв, восени...