Я певен, я знаю: він все пам”ятає, -
Все, що не збулось, бо було неможливим,
Виснажливий біг навздогін небокраю
Крізь спеку бажань і крізь сумнівів зливу,
З чого б це забув він, - хоч п"є, та потроху,
Та з глузду не з"їхав-бо, що б не казали,
А те, що надбав, відкладе на дорогу,
Яка розпочнеться цвинтарним вокзалом.
Тож візьме пакуночок спогадів давніх, -
Напевно, зігріють, а, може, і спалять,
Вірші, чи то, гній із пегасовой стайні,
Листи, чи то, стріли з іржавої сталі,
Вже час вгамувати свій розум крилатий,
Думок відчайдушних спізнились пологи,
Нащо відтепер смолоскипом палати,
Коли є ліхтарик світити під ноги?
Нарешті, втомившись байдужістю Бога,
У Долі спита він, блукати ще доки,
Бо він, як там що, не забуде нічого,
Та з цим і полине у світ та у спокій...