Реагуючи на тебе, як малеча на кицьку -
Люблячи тебе так безумовно і безкорисно,
Бачачи в тобі - першій зустрічній - подругу, близьку –
Тебе обіймаю так ніжно, й так міцно-міцно.
Які там іще біля тебе довбопоети,
Чи ще особистості «творчі»
із переломами в баченні світу,
Авангардні, артхаусні все мутанти, (пусто)слівні атлети,
А може й інші - ламачі хребтів, частенько «з привітом».
Мені, Василю, скільки ще рачки до них,
Й тим паче скільки мені до тебе рости ще далеко.
З масними руками й ногами, якийсь із простих, -
Зі спрощенням звивин і стисненим інтелектом.
Годувати б тебе із рук, - краще ж бо так,
Ніж птах у висотах - далекий і завжди оплаканий.
І я не із тих, що з рогатками, посіпак.
Але, і за те, що я маю, я Богові дякую, -
Що ти прилітаєш і так – синично і невловимо.
Так обережно, легенько сідаєш тоненькими лапками,
Малесеньке «дзьоб», - і знову у гілля ялини -
Харчуючись з рук цукерками і шоколадками.