Розмальовую весну у пролісках вір та надій,
Одягаюсь у неї закоханим небом смирення,
Дивним птахом відпущу у просинь цілунки , що з мрій,
Доторкатиму мить - у зародженні світле блаження.
Розіпнуть на хрести дивні китиці снів верболоз,
Запалять почуття незотлілим, від осені, хмизом,
Підіймуся увись божевіллям незрілих ще гроз,
Вишиватиму з ними рушник так, заквітчаним, низом*.
В них забудусь на мить - ну а може на сцілену вічність,
І ніхто не посміє мені заперечить
ці сни,
Перші проліски вір та надій - загадкова величність,
Розсипатиму тихо у днях всі блаженства весни...
Низом - тут у значенні- вишивати низинкою.
(С) #лесяутрисковоробець