Встань, Тарасе, подивись
На Вкраїну нині:
Чи багато помінялось
В козацькій родині?
А чи вільно і щасливо
Живуть у ній люди,
Чи радіють, й лине пісня
Солов’їна всюди?
Подивися, чи впізнаєш
Ти Дніпро і кручі,
А чи гірко заридаєш,
Що ми - невезучі?
Бач, немає і донині
Ладу в Україні.
Прості люди в тім невинні,
Що ми не єдині.
І що в кожного ще досі:
«Його скраю хата»,
А при владі, "у корита",
"Жидівня" проклята.
Обдирають рідну неньку,
Як тоненьку липку
І кінця оцим грабункам
Ще досі не видно.
Нині знову в нас триває
Війна з москалями.
Землю кров’ю поливаєм
Й гіркими сльозами -
За синами матері
Виплакали очі.
"Ще не вмерла Україна" -
Слова ці - пророчі...
Ще не вмерла Україна
І не вмре ніколи.
Вірим - буде ще єдина
І здобуде Волю!
"Прості люди в тім невинні,
Що ми не єдині." Ой, як винні,Одю!
І перед нашим пророком теж! "Якби
ми вчились так, я треба, то й мудрість...
Де вона та мудрість? Повибирали непотріб,
а тупер стогнемо! Бидло ми, а не Тарасові діти...