У жмені міста на Неві,
Йому так холодно і пусто.
Думки про рідних - так живі,
Та північ… північ не одпустить.
Вже майже випила до дна,
Його талант, здоров`я, силу,
Затисши мороком вікна.
Хоч пам'ять… пам'ять має крила.
Вона – художник і поет,
Вона – кріпак,солдат і в’язень,
Вона у творчості – естет,
Вона в неволі, мабуть, блазень.
Вона втискається в папір –
І там з`являється Марія,
І літнє небо, повне зір
(Керелівки бентежна мрія)
Чи ж є дорога ще туди?
Задує свічку затхлий вітер.
З Дніпра б напитися води,
Зі степу б взяти фарб і літер…