(За мотивами поезії Лесі Українки)
У різні боки розійшлись путі,
Та я люблю і краплі не жалію.
Щоб все вернути – навіть і не мрію.
І не кажи, що все бува в житті.
Ти маєш силу і могутність дуба,
Твоїм прокляттям є моя любов,
Що мов омела випиває кров,
А далі нас чекає лише згуба.
Без тебе я - як без ковтка води,
Та якось проживу, сухі гілки
Знайду, як прихисток і крізь роки,
Дадуть старання хоч якісь плоди.
Луною шепіт пролуна мені,
Вітрець нестиме вісточку з діброви,
А в пам’яті воскреснуть всі розмови,
І спогад оживе немов у сні.
25.02.2021
ОРИГІНАЛ:
Відповідь
Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні, не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання – то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та смутний, –
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в'яне,
Я не зав'яну, я знайду руїни,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені луну розмови
Від мого дуба любого з діброви, –
І спогад любих літ повік не згине.