Ю. Градовському
Я довго йшов – стомився йти,
І навіть кава не зігріла.
Від зрад, брехні і суєти
Шукав німої самоти -
Знайшов куліси, як вітрила.
В давно забутому театрі
Забутий сміх і плач і жаль…
Чиїсь пісні забуті й жарти…
А з між куліс зійшов скрипаль.
Він, сивий, вийшов на підмостки,
Вклонився залу (сантимент)…
Й давно забутий інструмент
Заголосив. Як свічка воском
Заплакав. Далі заридав.
Забився гіркою струною.
То - наче п’яниця горлав…
То - якось болісно стогнав…
…і упивавсь цією грою.
І раптом втих той інструмент…
Скрипаль пішов кудись між люди.
Душа до болю рвала груди,
Бурлила, сповнена ущент.
Що інструмент без скрипаля?
Один без одного – так мало!
Пішов скрипаль в чужі поля –
А в світі музики не стало.
Величчя музики, вершись!
Палай, святкуй, здіймайся й падай!
Так, щоб забулось згоди й зради
Усіх нас підіймай увись!