Взявшись за руки,крокують двоє по житті,
в коханні,порузумінні і сміхом дітлашні.
Не змінилося нічого,як зійшлись серця,
тільки дорослі діти стали,та на голові,зявилась сивина.
Бувало всяке у їхньому житті,
були важкі дні,теж у їхнім календарі.
Але у двох,несли цю ношу,як могли,
повторюю - бо у коханні,вік свій прожили.
Хоч в старості,але разом - у двох,
роблять й надалі,новий свій крок.
І діточки стали дорослі і внуки в радість -
а як без них,зустріти свою старість.
Таким повинно бути,людське життя -
кохання,повага,порозуміння і сімя.
Ці речі,є поштовхом у людській долі,
а не літати в небі птахом-лихої волі.
Я мрію,щоб кожна людина ,так жила,
до старості такої,щоб дожив і я.
Та розумію,що це під владою,нас трьох -
я і дружина і Всемогущий Бог.
