Коли Бог щастя розділяв жіноче,
Забув якось про вдів і матерів.
Чи не тому їх часто плачуть очі,
Що серця шмат у кожної згорів,
Серця ж у них і теплі, і великі,
Й любові у них більше, аніж зла,
Їй завдяки долає жінка лихо,
Яке чомусь їй доля посила.
Жінок таких стрічала я немало,
Що власне щастя клали на олтар,
Вони ж контакт із вічністю тримають,
І кожна з них – по-своєму свята.
2.02.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
