Незваними гостями,стукають роки прожиті у вікно,
нагадуючи - що хочуть у житті моєму гостювати.
Вони не знають,що мені не все рівно,
що старість непомітно наступає,нам на "п'яти".
В душі,ще молодість пархає,наче пташка,
летить у мріях і здогадках - що було.
Роки дитячі,перше кохання і народження дитятка,
усе кудись в краї думок,геть поплило.
Хоч волоси сиві,наче говорять -
ти схаменися,підвладний ти рокам.
Вони тебе поважними,так роблять,
так має бути,це зроблено усе життям.
Душа на це,уваги не звертає,
думками і ділами - все,ще живе.
І тільки раз у раз,життя нам нагадає -
ти подивися друже,дорослі діти вже.
І такі слова,на мене діють,
а ще,як бачу діток,що дорослі вже.
Вітри турботи,на душі штормами віють,
і гостей я запускаю цих,бо розумію - життя іде...