|
33 роки тому сталася трагедія на Чорнобильській атомній електростанції. 26 квітня 1986 року о 1:23:47 вибух у четвертому енергоблоці назавжди змінив уявлення людей про мирний атом. Офіційна причина вибуху – невдалий експеримент, через який був зруйнований майже весь реактор. У результаті аварії відбувся викид радіоактивних речовин в оточуючу середу (ізотопів урану, плутонію, цезію, стронцію). 134 людини перенесли променеву хворобу, 115 тис. людей евакуювали з 30-кілометрової зони, в ліквідації аварії взяло участь 600 тис. сміливців, трагедія забрала понад 200 тис. життів.
Така сумна історія має продовження. Вона торкнулася всіх країн, адже нічого подібного не ставалося ніде на землі. Кореспонденти журналу Big-Small вирішили поїхати до Чорнобильської зони відчуження та розповісти юним читачам і їхнім батькам про те, що там зараз відбувається.
Не повірите, але мені, авторці статті, в дитинстві здавалося, що радіацію (1) можна відстежити без дозиметру (2).
Словник сталкера:
1 Радіація - вид випромінення, який змінює стан ядер або атомів, перетворюючи їх на продукти ядерних реакцій.
- Альфа-випромінення – потік позитивно заряджених частинок (ядер атомів гелію). Поглинається аркушем паперу, майже не проникає через шкіру людини. Воно небезпечне, якщо його частинки потрапляють до організму з їжею або з повітрям.
- Бета-випромінення – потік негативно заряджених частинок (електронів), їхня швидкість близька до швидкості світла. Може проникнути в тканини організму на глибину один-два сантиметри. Захистом є звичайний одяг!
- Гамма-випромінення – це короткохвильове електромагнітне випромінення, воно близьке до рентгенівського, але наділене значно більшою енергією та поширюється зі швидкістю світла. Має велику проникаючу здатність, тому послаблюється стінами будинків, металевими конструкціями.
2 Дозиметр – пристрій для вимірювання дози або потужності дози випромінювання, отриманої приладом (і тим, хто ним користується) за деякий проміжок часу.
Колись бабуся розповідала мені, що через вибух на Чорнобильській атомній станції в українських лісах з’являються велетенські ягоди, а в селах народжуються телята-альбіноси. Радіація впливає на людей, в першу чергу на мозок, очі та внутрішні органи. Скорочується термін життя. Мені, зовсім маленькій, ставало моторошно через те, що ту радіацію не можна побачити, спіймати та знищити, не можна почути чи зрозуміти, яка вона на смак, аби надалі уникати її... Невидима загроза із супервластивістю, адже вона могла поширюватися, лякала так, що дитячий розум вигадав їй особливий запах, тільки б якось ідентифікувати.
Це справи днів, які давно минули й майже забулися. Зараз, подорожуючи з CHERNOBYL TOUR (з гідами Іллею та Дмитром), перетинаючи 30-кілометрову, а потім і 10-кілометрову зони, я відчула той самий запах, про який кілька десятиліть не згадувала, який словами не пояснити, адже радіація не має ніякого запаху…
Я йшла сюди, щоби в першу чергу розвіяти міфи у власній голові й донести до читача думку про безцінність життя. Ми потрапили до ІНШОГО СВІТУ. Стрибнувши до комфортабельного автобусу в Києві, проїхавши пару годин та озброївшись яскраво-жовтими дозиметрами, аби зафіксувати дозу випромінювання, ми прибули в КПП «Дитятки» — головний контрольно-пропускний пункт до Чорнобильської зони відчуження. Нас попередили про довгі штани, шкарпетки, закрите взуття, кофти з рукавами, капелюхи та кепки, щоб не начіпляти на себе бета-частинок. Всім видали квитки. Сказали, щоб руками ми нічого не чіпали. В зоні є дуже небезпечні предмети і місця. Сідати на землю забороняється. Дітей на таку прогулянку не беруть.
Так ми дісталися до Залісся. Час його виникнення невідомий. З 1566 року село належало Залеським. На час катастрофи тут мешкало близько 3000 людей. Залісся знаходиться на відстані 600 м від Чорнобиля. Тепер про нього можна хіба що згадувати. Де-не-де зруйновані хатинки. Дозиметри спокійні. Нам дозволили зайти в один з будинків. Биті горщики та книжки на підвіконні, старі іграшки, видно, що розставлені заради гарного фото, але ніхто до цих артефактів торкатися не наважується, та і не можна. Підлоги в будинку майже немає. Дошки вирвані. Можливо, мародери шукали «скарби», можливо, сталкери розпалювали багаття. Таку саму картину ми побачили і в досить великому сільському Будинку культури. З цікавістю читала про те, що 76 жителів Залісся були учасниками Великої Вітчизняної війни - всі нагороджені медалями. Не лишилося нікого і нічого. Хоча кажуть, що можна побачити самоселів: хтось повернувся в свій дім, хтось зайняв чиєсь покинуте житло. У 2005 році в Заліссі проживало 5 самоселів - люди похилого віку. Ми були там і не зустріли ані душі.
Далі наш шлях простирався до секретного містечка Чорнобиль 2. Його немає на карті. Всім казали, що на цій території піонерський табір, який закрили. Саме тут знаходиться загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга» - радянська станція для раннього виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет. Людей інформували: «Звичайна радіовишка». Дивовижна гігантська споруда, яку ми побачили, - ні що інше, як антена. Різкі сигнали цієї станції можна було спіймати короткохвильовими радіоприймачами в усьому світі в період між липнем 1976-го і груднем 1989-го років. Специфічний шум отримав назву «Дятел». В результаті надходили тисячі скарг від багатьох країн. Зараз «Дуга» не працює. Від радіації антену в буквальному сенсі відмили – поливали водою так, що ґрунт під нею став піщаним, мов на пляжі. Мій дозиметр лише один раз пхикнув. Все було спокійно. Безперечно, вражали ідея та розмах конструкторів. Близько 150 м у висоту та до 500 м у довжину - щогла та приймаючі антени утворюють справжнісінького робозвіра, що вийшов з ладу. Наші гіди зауважили: «Підключити сюди смартфон – і можна сигнали марсіан ловити, просто ніхто не бажає цим займатися».
Ви щось чули про Рудий ліс? Мої зовсім юні читачі погодяться з тим, що назва гарна, а їхні старші брати та сестри, звичайно, батьки, знають, що ліс знаходиться в максимальній близькості до атомної електростанції, тому він був сильно забруднений, коли сталася аварія. Там і досі лишаються радіоактивні предмети, небезпечні місця, але те, що ми побачили, важко описати. Не зомбіапокаліпсис, не пустки, не скажену радіацію всупереч легендам… ТРІУМФ ПРИРОДИ! Ці краї після катастрофи відзначають так званий вік Христа – за 33 роки зона стала справжнім заповідником. Наша група потрапила сюди зеленим соковитим літом, тому рослини були скрізь: вічнозелені, тополі, дикі яблука та абрикоси, шипшина, різноманітні трави та квіти. Якимось чином високий рівень радіації не вплинув на навколишнє середовище. Навпаки. Повернулися птахи (десь дві сотні видів), тварини продовжують тут мешкати, вони виявилися більш стійкими до радіації. Бізони, ведмеді, лосі, вовки, кабани, коні Пржевальського, зайці, гризуни – неймовірно, але їхня чисельність згодом тільки збільшується, хіба що вік трохи коротший. Гіди запевняли, що самі бачили лося, який приходив до міста-привида Прип’яті. Коли людина не втручається у справи природи, життя вирує – підсумувала наша туристична група.
Чи хотіла я побачити той самий знищений четвертий енергоблок? Цікавість штовхала мене вперед, страху не було, дозиметр набирав обертів, а на вулиці накрапав дощик. ЧАЕС – це п’ять з восьми енергоблоків, які планувалося возвести. П’ятий так і недобудували. Над зруйнованим четвертим – саркофаг. До нього нас і привезли.
Санітарною нормою в Україні вважається, коли прилади показують 30 мкР/г (мікрорентген на годину) або 0,3 мкЗв/г (микрозіверта на годину). Біля саркофагу 130 мкР/г і більше, у Прип’яті – 50, але нам показували узбіччя доріг, металеві люки та конструкції, де радіаційний фон становив 1100 чи навіть 1750 мкР/г.
Знаходитись довго біля саркофагу не можна, та й фотографувати його не дуже хотілось – перед нами не пам’ятка культури, а концентрація болю. Сотні тисяч ліквідаторів жертвували своїми життями заради того, щоб наша та інші країни не стали мертвими пустелями – таке пророкували. Людські сміливість, рішучість та розум змогли мінімізувати наслідки аварії. Надто дорого дався нам подібний досвід, тому нове покоління має не допустити техногенних катастроф.
Чи знали ви, що після вибуху станція продовжувала працювати до 91 року, поки там не сталася пожежа? Світова громадськість просила вивести її з експлуатації, але до 2003 року на ЧАЕС ще продовжували виробляти електроенергію. Зараз зона відчуження – сховище для відпрацьованого ядерного палива.
Останніми пунктами на нашій мапі стали міста Прип’ять та Чорнобиль. Розвиднілося. Знову визирнуло сонце. Краплі дощу діамантами горіли на кущах, всі троянди давно перетворилися на шипшину. Як бачимо, в ЧЗВ сформувалася особлива екосистема. Колись нове та чистеньке радянське місто Прип’ять, де мешкали енергетики, зустріло нас буйством природи. Навіть на крівлях ростуть молоді дерева, з тріщин у плитах пробивається зелень, вулиці та проспекти потонули в густих заростях бур’янів. Мій прилад нагадував про себе постійно. На одному місці ми не затримувалися. Прип’яті не зрівнялося і семи років, коли жителям довелося покинути домівки. Така собі семирічна дитинка, що й до школи піти не встигла. Жилося тут прекрасно: високі зарплати, новенькі квартири для родин енергетиків, дефіцитні товари в магазинах, кросівочки, за якими не треба вистоювати довжелезні черги. Навіть з Києва приїздили сюди «на шопінг». За мить все змінилося. Цілу добу люди не знали, що на станції вибух, радянське керівництво мовчало, а потім всіх «тимчасово евакуювали». Треба визнати, організація була зразковою, автобуси вивезли прип’ятчан за 2 години 50 хвилин. Люди брали гітари, кошики для пікніків, і ніхто більше до міста не повернувся. Зараз прип’ятчани інколи звертаються до гідів, просять провести їх до зони, показати квартири, у яких колись мешкали… Реакція здебільшого одна – плачуть. Нам дозволили подивитися на нутрощі покинутих багатоповерхівок, магазинів та кафе - руйнація й занепад. Деталі з минулого: лампочка, пластмасове зайченя, залізний кошик для продуктів, брудні полички для книг…
Оглядове колесо, на якому не каталася жодна дитина, застигло у часі, іржавіє, кабінки такі ж жовті, як і знаки, що попереджають про радіацію. Мертве, воно таїть у собі ще більшу загрозу. Фон тут страшний. Відійдеш на кілька метрів – дозиметр мовчить. Готель «Полісся», показаний у серіалі від НВО «Чорнобиль», - одна з основних візитівок Прип’яті. З вікон стирчать дерева. Стадіон, на якому не пройшов жоден матч, поглинула природа. Навіть залізний паркан, що похилився, увібрало в себе дерево, з’ївши залізо, проростаючи крізь нього.
Місто-привид бачить не тільки туристів, воно обзавелося чотирилапими мешканцями – собаками. Їм навіть збирають гроші на корм, всі бажаючі можуть залишити кошти. Виглядають песики доволі вгодованими. На цьому моменті знову заряджає дощ і ми відправляємося до Чорнобиля. По дорозі нам розповідають про соціальний проект, влаштований художниками. На будівлях Прип’яті розквітають графіті – одинокі душі людей-блукачів, які ще живуть у місті. Через 10 років проект відновлюють. За цей час жодної людської душі тут не лишається, тому на стінах малюють тварин – зараз цей край належить їм.
В самому Чорнобилі знаходиться адміністративний центр. Живуть та працюють вчені і співробітники ЧАЕС. В місті є магазин та готель. Я побачила виставку роботів – ліквідаторів аварії. Небагато вціліло, а ті, що є – сумно стоять з року в рік під дощами та снігами. Кожна з цих машин щось втратила: колесо, гусеницю, кран. Що втратили ми – не порахувати, не пережити. Можна зробити висновки. Деякі ділянки ЧЗВ і зараз дуже радіоактивні, навряд чи такий рівень радіації є ще десь на планеті, але трапляються і цілком чисті території. Якщо досліджувати зону зі знанням справи і перебувати там нетривалий час – шкоди не буде. Таким чином ми розвіюємо міфи про мертву землю, займаючись ліквідацією інформаційної безграмотності.
Мені вручили сертифікат від CHERNOBYL TOUR, куди вписали мою дозу радіації за день – 0,003 мкЗв/г (меньше, ніж можна отримати, роблячи флюорографію чи подорожуючи на літаку).
Картини, які треба подивитись:
серіал «Чорнобиль» (2019),
фільм «Розпад» (1990),
док. стрічка «Радіоактивні вовки Чорнобиля» (2011).
Відголоски трагедії чутні ще дуже добре, однак у самій ЧЗВ трапляються неймовірні речі, я бачила це своїми очима. Ми, як Прометеї, тримаємо вогонь у руках, готуючи відкриття для нових поколінь, але часто забуваємо, що полум’я може бути небезпечним, ми ж – надто безтурботними, граючись із ним.
ID:
901767
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Урбаністична лірика (міська)
дата надходження: 19.01.2021 08:29:44
© дата внесення змiн: 19.01.2021 08:29:44
автор: Олена Мальва
Вкажіть причину вашої скарги
|
