01.01.2021
Ми сплітаємо ланцюги ДНК,
У нас десятки гіпотез історії створення світу.
Знаєте, ми самі себе спалимо дотла,
І не принесуть до могил наших квітів.
Ми на формули розклали вірші,
Он де темніє річка та в’яне калина.
А наш прогрес – то милиці, не більше.
Ви чуєте? Ми без них впадемо на коліна.
А нами придумана ядерна зброя?
Це страшніше, ніж згасле сонце:
Ми рідну землю обернули на поле бою.
Що ж жодна миша не винайшла мишоловки?
Мертвий степ і рій металевих бджіл,
Ба, навіть вітер там воліє мовчати.
До нас колись повернуться сотні власних стріл.
Ми станемо притчею, та хто ж її буде читати?
Під мікроскопом розплетене мереживо рим,
Розтлумачені полотна, зірвані квіти.
Ми нарекли себе самі найдосконалішим живим,
Та складаємо історії про кінець світу.