А знаєш, осінь пахне самотністю
А дощ навіює смутком,
Слова які казала, були солодким повітрям
А дотик був палючим літнім сонцем.
І ось ти сам -
Ловиш обличчям прохолодний вітер,
Повз пролітає опале листя - ніби сльози.
Ті розумієш, що тебе не існує...
А може навпаки, не існує нічого навколо тебе?..
І тільки тиша...
Тиша яку порушує шелест жовтих опалих сліз.
Ти прокидаєшся від дрімоти,
Від дрімоти, яка впала на тебе разом із мовчанням.
І ти один...
один і далі ловиш обличчям прохолодний осінній вітер
І тишу порушує шелестлистя - осінні сльози
