Жили собі й дружили
Три непогані хлопці.
Прийшла зима й рішили
Зробити годівниці.
Сидять в хаті і дивляться,
Як пташки з них їдять.
Та голубам подобається,
Синички в ту летять.
А от третя мила
Одним лише воронам.
Сміються Влад й Кирило
З свого друга Мирона.
Три годівниці в дворику,
До них пташки літають.
Синиці, голуб, ворони
Де сядуть
Усі знають.
П*ють хлопці якось пиво,
А Мирону гидко.
Зустрів дівчину-диво,
Вона дала візитку,
А він дурень із дурнів
В сміттярку по помилці.
Згадав, знайти хотів!
Візитка ж вже на свалці.
Пташки хлібчик клюють,
З Миронової ворони.
- Тобі щось не щастить.
Кажуть друзі Мирону.
Ще більш не пощастило.
Ну прямо жаль Мирона.
- Гляди – каже Кирило –
В годівниці дохла ворона.
І вправду.
Десь з годину
Не рухається тіло.
Що робить Мирону,
Йде викинуть пташину.
Став на табуретку,
Ворону з годівниці.
І що бачить – візитку
На лапочці у птиці!
Візитка дівчини-казки,
Адресу що дала.
Ворона певно з свалки
Взяла і принесла.
Щастя у Мирона.
Жаль птаху…Хоронити…
Але раптом ворона
Шмиг
Й давай летіти!
Мирон дзвонить красуні.
Зустріч,
Вино, кава.
І розповів дівчИні
З візиткою як сталось.
Не віриться дівчИні
Або ж зовсім трішки.
Вони до годівниці,
А в ній лежить сережка.
- Моя – каже красуня
- загублена колись.
О це так ворона!
Такому й не приснись!
Двоє полюбились
І добре їм ведеться.
Красуня каже – Милий,
Я хочу годівницю.
Зробив другу Мирон,
Потратив трохи часу.
Й в неї летять ворони
І носять лиш алмази!
Рішили сказав диво?
Та ні, це ще дрібниці.
Диво – це знать правдиво
Місце годівниці.