В кожної людини в житті трапляється момент знайомства з нецензурними словами. В когось це стається випадково, коли ненароком почує розмову дорослих, для когось в родині це звична справа і гаряченьке слівце може вилетіти з вуст чи старого чи малого, когось навчать однолітки і діти відпалюють лайливі слова коли на розум збреде.
А в мене було так. Досить довго я не розуміла, що називають «матюхами»? Можливо, я і чула десь випадково такі слова, але сама їх не вживала, а точніше, не звертала на них уваги. Вдома ніхто нецензурної лайки не вживав, тому це була для мене далека тема.
Коли я вже була школяркою, то з’явився на телебаченні новий, цікавий канал «ICTV». Сигнал був не дуже хороший, тому частіше на цьому каналі були чорно-білі хвильки що постійно пробігали по зображенню і страшенний шум, який глушив розмови в улюбленій передачі або фільмі. Незвичним було те, що всі програми і фільми транслювалися виключно українською мовою. Саме тоді почали транслювати дитячий серіал «Карусель», у ньому іноземні підлітки жили звичайним шкільним життям змішаним із першим коханням, зрадою друзів та конфліктами з дорослими. Щоденно, я чекала наступної серії, щоб слідкувати за розвитком подій.
Серіал був цікавим і саме там я вперше почула нові слова значення яких, я не знала. От наприклад: «сентиментальність», «мапа», «тека», «кватирка», «філіжанка» - розтлумачити не могли і дорослі.
Ввечері, коли мама повернулася з роботи, я її запитала: «Що таке «гелікоптер»? Мама миттєво зашарілася, опустила погляд, швидко почала згортати білизну і сказала, щоб цього слова я ніколи більше не казала. З її реакції я зрозуміла, що тут щось не те. Мама пояснила, що слово це погане, так чому ж його у серіалі і в новинах казали?
Вже коли збиралася лягати спати, випадково почула розмову батьків, у якій мама стривожено ділилася тим, що я якогось нового матюха навчилася, значення якого і тато не знав. Миттю вдвох вони почали зі мною серйозно говорити, запитувати, аналізувати, а я беззахисно кліпала очима і не розуміла, що відбувається: «Хто це так казав?», «Дівчатка не матюхаються!», «Це в школі такого навчають?», «Де ти таке почула?»…
Я схлипуючи пояснювала, що це у кіні і в новинах щодня таке говорять, але мені вони не вірили і ще дужче лаяли. Було дуже образливо, що я сама про те не знаючи стала «матюхлом». Все завершилося тим, що я щиро пообіцяла поганих слів не вживати.
Через кілька днів всі мої родичі теж почули в новинах про «гелікоптер», разом дійшли висновку, що це перезвали звичайний вертоліт, із-за якого зчинився у нас конфлікт. Я була виправдана. Вже мене обіймали, вибачення просили за той інцидент, але обіцянку я не порушую і дотепер. Слів поганих не вживаю принципово. Мабуть, совість не дозволяє.
ID:
899309
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 26.12.2020 16:27:04
© дата внесення змiн: 15.02.2021 21:38:10
автор: Інна Рубан-Оленіч
Вкажіть причину вашої скарги
|