Мабуть щаслива тим, що маю,
Бо часто з Музою літаю,
Коли бере та свою Ліру
Й доносить з неба переспіви
Мелодій дивних і казкових,
І тих, що чула, й зовсім нових.
І сльози, в мить таку, солоні
Я витираю і долоні
Протягую до тих мелодій,
Стараюсь, щоби їх схопити,
Та в свою душу запустити:
Очистити її і тіло.
І ні до кого мені діла
У ті хвилини вже не має –
Душа і плаче, і співає.
Й сама у небі вже літаю
Ізверху вниз я споглядаю
Левади, луки і діброви,
Де скрізь тополі гонорові,
Де клени, вільхи і берізки,
І де верба розчеше кіски,
Та у воді їх промиває,
А вітер пісеньку співає,
Оту, що Муза в небі грає.
І я беру тоді листочок
Та олівця - хоча б кусочок,
Стараюсь все те записати,
Аби лиш встигнути, спіймати.
Сиджу тихесенько і пишу,
Вслухаюся в вечірню тишу,
Та ті мелодії збираю,
Що Муза в небі виграває.
Дуже чарівна, Ольго, Ваша Муза. 
Хай приносить тільки щастя 
