|
КОЛИ ТЕБЕ НЕМА...
Мрія сполохано хмарить по нетоптаних дорогах весни і, почувши голос розлуки, струсить моє тіло металева лихоманка. Невже вона не знає, що моя пісня, коли дивлюсь в її обличчя, тремтить...
І ти цей порив не називай долею, хіба він для мене?
До тебе я на лапках м’якеньких, немовби котики пухнасті верболозу, прихилю небо, яке осипле тебе добром і теплом. А на вечір наллю у келих твій мою мрію.
Ти завжди думала, що зможеш розірвати неприємне знайомство, не спілкуватись із підлими, не кохати одруженого. Але не змогла... Хіба можливо усвідомити наперед, що це уроки життя для тебе? Усвідомлення чомусь приходить боляче. Урок? Обставини?
Біль — це також відчуття. Розумієш, я не фальшивий. Інтуїтивно віриш мені. Чомусь. А мрія все життя виглядає людину, яка побачить не тільки нову зачіску, відмінний “прикид”, чудесну фігуру, а і зазирне у твої очі. І побачить там те, що тобі до- роге і важливе...
І звиклий до цинізму і жорсткої реальності ти на хвильку завмреш і не повіриш почутому. І зрозумієш одну важливу річ: не все іще втрачено поки є той, хто бачить у тобі не тільки гарну упаковку, а і біль у твоїх очах...
З часом ти навчишся не ставити в образу пересуди друзів і зрозумієш, і відпустиш минуле, і жаліти за минулим не будеш...
І станеш ти теплим травнем і чарівністю його весни. Ти і раніше була трішки несучасною і смішною, але сама собою, та про це ніхто не знає та і навряд чи коли узнає, чого вартував тобі невидимий бій — стати неприступною, трішки дивакуватою, тримати удари і мовчати...
Та потім вітру підставляти серцеві й життєві рани або просто не зважати на них. Дивитись з усмішкою в чужі вікна, шукаючи з надією його відображення...
І чомусь в ночі подушка промокне від недобачених кольорових снів, коли доля єхидно буде щулитись із-під вій...
Хіба важливо, де ти? Ні! Найважливіше це те, про кого ти думаєш, коли закриваєш очі вночі. І ти будеш щаслива від того, що маєш такі думки...
Ти тепло усміхаєшся, адже твоя мрія сильніша за життєві обставини, ти навчаєшся літати і скучати за мною. Розумієш, час навчає, але не лікує... І що робити із такими думками? Що?
Відпускай себе в обійми весни!!! Відчуй запах її вітру, не плач в середині самої себе, літай в зоряні крамниці, літай полем і небом, літай тілом і душею, усміхайся, бо ти і є весна!!!
Щастя не має минулого і майбутнього, воно завжди у теперішньому часі!!! Щастя — це стан душі, відпускай себе і його в обійми весни!
Петро Кухарчук
НІХТО...
Мріє моя, сполохана,
Де ти? Вернись у весну,
Тіло моє так, непрохано,
Пісню несе голосну.
Тільки б любов’ю торкнути,
Змити розлуки росу,
Нікчемне минуле забути,
Вдягнути б весну у красу.
Чом неприступною стала?
Дивною... це ж не мені,
Вчора ти ще бажала
Вірності - в ній вогні.
Нині ж сльоза та спогад,
Сон недопитих мрій,
Знову шукаєш погляд...
Нічка... і ти у ній.
Відпусти себе в мої весни,
В них відчуєш стрімкий політ
І душі, де солодке плесо,
Й щастя вічного - дивосвіт...
Леся Утриско Воробець
ID:
896332
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Поема ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика дата надходження: 27.11.2020 10:47:53
© дата внесення змiн: 27.11.2020 10:48:32
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|