Так мало у цьому сенсу
Прикованому до постелі,
І жодних подальших версій
Життєвої акварелі ….
І тільки погляд, в якому
Рука, що не відпускає,
Кричить: не віддам нікому!
А доля ж то не питає …
Над міру тепла, а межі
Давно уже перетнуто
І двоє на побережжі.
Не сталося, не почуто …
І щоб це все у безмежжя,
Ці зорі, щоб їй віддати,
Пробач його, побережжя,
Він мусить просто не стати …
Умить спорожніла планета.
Важливе щось не сталось …
Чудові ніжні портрети,
І двоє, одного мало …
*враження від Watch me before you die
дякую
