В крамничці щастя бажав знайти тепло,
- Не продаємо тим, у кого є воно!
Шукай своє, там де пісок торкається морської хвилі,
Пиши їй месейдж в електронному чорнилі.
Зі звички мружиться, ховаючи від сонця очі,
Вона тепло моє й мої безсонні ночі.
Секундами були години в телефоні,
Я так хотів тоді тримать в своїх руках її долоні!
Ще мить, й ти тут! Пелюстки на гілках тебе недочекались,
Упали всі на низ, тепла твого злякались.
Тут бачили п'ять прапорів за сто років всілякої тектури,
Тебе віта земля поснулої мультикультури.
Побачення з тобою й обійми на зруйнованій стіні,
Сказати б зайвий раз - красуня, тримав слова на глибині...
Яка ж ти мила й ніжна! Тобі і невтямки!
В грудях повітря бракне, щоб виштовхнуть думки.
Ми милувалися водою, просили сили у дерев старих,
Дивилися принади міста, завжди вони є більш цікаві для чужих.
Розмови довгі й щирі, та ще й метелик в животі,
Все те, що відбувається - залишається в крові!
Ще мить й тебе нема, малюнок світла б'є прицільно в скроні,
Ти їдеш, вже тобі пора. Ненавиджу прощання на пероні.
Відчув я смуток нездоланний, тоді як поїзд забрав тебе за хмари,
Теплом мені тепер стара машина й темні окуляри.
а от у вас почуття а не просто емоція ))) з любов'ю описали...
але ... вже далеко-далеко не вперше бачу цю картину -чоловік на пероні ...а жінка ( завжди) в поїзді, якась це сумна традиція. стало цікаво, чому не навпаки?????? про це віршів не зустрічала доречі!!!!!!!
Якби було навпаки і я б був змушений дивитися з вікна поїзда на самотню дівчину яка мене проводжає за хвилину перед відправкою, то я б отримав впевненість, що вона мене любить більше. А це знати дуже погано, бо тоді якось власна любов слабшає моментом. І віршів від того добрих не буває...
Найкращі вірші зовсім не від метеликів в животі, а, від кохання не розділеного, одностороннього або взагалі розбитого.
В мене така думка з цього приводу))
а не просто емоція ))) з любов'ю описали...
дуже цікаво пишете:"месейдж в електронному чорнилі"...
захопилась і перечитала всі ваші вірші
