Пам’яті відомого українського поета, мого земляка, Григорія Коваля присвячую
Там, де Іченька в тиші плине
Й заколихує небокрай,
В Ічні, на старій тополині,
Примостився лелечий рай.
Розрослося гніздо лелече –
Було свідком важких років,
І губила тополя клечінь
Аж до зустрічі двох віків.
Кажуть, птах не живе без пісні
І в лелек була теж своя,
Клекіт їхній всі чули, звісно,
Іншу ж пісню чула сім’я,
Що жила поряд, у хатині.
Знали: хата то Ковалів.
Берегли гніздо, мов святиню,
Так Всевишнього дух звелів.
Зрозумів пісню син-хлопчина
Та й поніс її в білий світ.
Вже й тополя стара спочила,
І нема кучерявих віт,
А гніздо те… живе і хата,
Що поета знала в лице,
Доля в нього була строката.
України ж він став співцем.
З Ковалівського вийшов роду,
Тож уміло ковалював:
Ожила в полотні природа,
Полилися у ритм слова…
Плине Іченька біля Ічні,
Коваля Гришу пам’ята.
Слід його у мистецтві – вічний.
Пісня жайвором в вись зліта!
10.10.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарна присвята пані Ганно! 
Як завжди щиро,душевно!Гарного вечора Вам, удачі! 
