Я хочу гола на мітлі як Маргарита,
Облишивши дурних всіх "треба" плин,
Регочучи в душі несамовито,
Помчати над дахами до хмарин.
Хай вітер моє тіло огортає,
Сльозяться очі і захопить дух,
І чаша відчаю наповнена до краю,
Звільниться від сумних гірких отрут.
І хто б не кликав - я, навряд чи, повернуся,
Бо воля краща будь-яких світлин,
Від марева кохання схаменуся,
Пробачу собі тисячі провин.
Подобаюсь собі я ось такою:
Мов дикий звір, що повернувся в ліс,
Готовий будь-коли вступить до бою
Без нарікань, вагань і зайвих сліз.