Там, де осінь колобродить,
Ронить листя жовте ліс,
Крізь туман сивобородий
Пробирався рижий лис.
Довгу подолав дорогу:
«В ліс мене також пустіть!
Обминатиму барлоги
І за хитрість теж простіть!»
Ранок ще не приморозив
Ні доріг, ані стежок.
Всі дерева голомозі.
Спить у листі й їжачок.
«Наказав не турбувати –
Сон у нього, як-не-як,
До весни буде тривати», –
Мовив сміливо русак.
Лис прижмурив хитре око:
«Добре, буду я мовчать.
Тихі будуть мої кроки,
Як ловитиму зайчат…»
А коли туман розвіявсь,
Посміхнулись небеса.
Поховались тоді звірі.
Дивна в осені краса.
6.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
